Тож покинув він рідні краї й вирушив на пошуки старого млина, де жила його кохана. Йшов тиждень, місяць, півтора, але ні пшеничного поля, ні вітряка не було… Знесилений і змарнілий, впав він долілиць… Подумки вже попрощався з життям, як раптом відчув, наче по жилах сила потекла…
Відкрив він очі й побачив перед собою золотоволосу дівчину, яка тримала в руках глечик. Зробив він іще кілька ковтків, напій медом стікав горлом, наповнюючи тіло силою та енергією.
Усміхнувся вояк, адже зрозумів, що таки дійшов до свого кохання. Так він і оселився у старого мельника, одружився з його дочкою, а з часом став найвідомішим у всій окрузі пивоваром. Пиво його дарувало натхнення, бо, казав вояк, приправлене було найщирішим коханням.